Як відомо, традиція проведення в Університеті спортивних змагань, що відбуваються з нагоди відзначення урочистих подій, є давньою. Студенти Університету завжди відзначалися не лише серйозними здобутками у царині знань, але і високими досягненнями у сфері спорту, свідченням чому можуть служити успіхи на Універсіадах, а у окремих випадках – і участь у спортивних змаганнях міжнародного рівня.

Саме тому, мабуть, програмою святкування 170-річчя заснування Київського університету і було передбачено проведення такого спортивного свята, яке відбулося 15 вересня у ігровому залі спортивного комплексу нашого Університету і початок якого було заплановано на 16.00.

Автор цих рядків мав змогу бути присутнім безпосередньо на місці подій і нижче викладені його суто суб'єктивні враження. Так, цьогорічна спортивна “фієста” мала доволі масштабний характер, як з огляду на кількість представників від більшості факультетів та інститутів Університету, так і з точки зору тривалості (а розтягнулася вона на понад три з половиною години). Отож, організатори мали на меті залучити до виконання спортивних номерів якомога ширший спектр учасників.

Однак, як би прикро це не звучало, з перших хвилин перебування у залі у автора почало складатися враження про нездатність організаторів, тобто кафедри фізичного виховання та спорту контролювати хід подій. Більше того, вразила відверта грубість якоїсь пані (очевидно, викладачки кафедри), яка почала просто-таки зганяти зі своїх місць студентів та викладачів, які були гостями свята, мотивуючи це тим, що “на лавці будуть сидіти команди”, при цьому вона ледь не вдавалася до застосування фізичної сили. Звичайно, гарного настрою це додати не могло.

Основна частина свята, як це завжди буває під час проведення масових заходів, почалася із запізненням, яке, однак, у даному випадку все ж виявилося занадто великим і склало понад півгодини. Команди від факультетів вишикувалися і пролунав гімн Університету. Після виконання гімну, який з огляду на м'яко кажучи дуже посередню акустику залу спорткомплексу звучав не так виразно, як хотілося б (пізніше композиції, що використовувалися для супроводу номерів та заповнення тривалих пауз, неможливо було сприймати навіть стоячи за 8-10 метрів від колонок), відбувся перехід до представлення спортивних та спортивно-розважальних номерів. Слід також сказати, що велике розчарування викликала робота пана, який “відповідав за музику”, тому що члени команд факультетів не могли чути голосу ведучої свята, через неймовірне його (голосу) спотворення. Для гостей цей факт виявився таким само прикрим, як і для учасників свята, бо перші не мали можливості почути навіть того, що власне мало відбуватися.

Отож, після командних змагань на силу, швидкість та спритність відбулися показові виступи. До участі у них були запрошені різні групи та колективи, однак не дуже приємним було те, що близько половини їх мали дуже непряме відношення до лав студентів та викладачів Університету. Безумовно, вразив момент, коли дужий боєць загону військ спеціального призначення легко, немов на тренуванні, залишив від чотирьох покладених одна на одну цеглин половинки (бив долонею), але хотілося чогось незвичайного і від “звичайних” студентів. І це відбулося. Естетично вишуканим, сповненим високого духу східних бойових мистецтв виявився показовий виступ студентів факультету соціології та психології відділення соціології Шестаковського Олексія (4 курс) та Кузовкова Віктора (3 курс). Обоє практикують карате-до версії Шотокан. З перших секунд ця вистава (неможливо дати інше визначення) тримала у напруженні як учасників свята, так і численних гостей, які майже на дві третини заповнили трибуни спортивного комплексу. Вразила синхронність виконання технічних елементів під час ката (демонстрація техніки), а куміте (двобій, герць) запам'ятався складними акробатичними елементами, що вимагають неабиякої підготовки. Виступ неодноразово переривався аплодисментами, а кінець його позначився загальним піднесенням.

Але хотілося б звернути увагу і на інше. Сумнівною видалася доцільність проведення конкурсу на швидкісне поїдання хлібобулочних виробів, який чомусь було внесено до програми свята. По суті, швидка їжа взагалі спортивною не є, і людина, яка пхає собі у шлунок напівпрожовані булочки, виглядає жалюгідно і якось по-тваринному. Принаймні дуже вишуканим конкурс цей назвати було важко. Можливо, це є згубним наслідком впливу популярних телевізійних шоу.

З усього вищесказаного можна зробити декілька серйозних висновків. По-перше, радісно було відмітити той факт, що академічні урочистості в alma mater доповнюються урочистостями спортивними. Приємно, що живучи та навчаючись у доволі напруженому ритмі, студенти Університету беруть активну участь у спортивному житті й виходять на якісно високі рівні гармонізації тілесного й духовного. Прикро, що із загальною організацією поки що “віз і нині там”, що позбавляє будь-яке свято тієї особливої атмосфери, яка власне і робить його святом. Хочеться вірити, що наступного разу спортивні урочистості проходитимуть на більш високому організаційному рівні і залучатимуть якомога більшу кількість студентів головного ВУЗу країни.

І наостанок ще раз традиційно бажаємо сивочолому 170-річному імениннику многая літа, розумних студентів та професійних викладачів.

Гнат Кузовков, студент 5-го курсу Інституту Філології. Стаття 2005 року.